Він посміхається сам.Йому посміхаються люди.Він веселить всіх:знайомих,мало знайомих і зовсім не знайомих людей.Дарує їм світло,хороший настрій,бажання жити і рости.Він-артист!Він- КЛОУН..!І посмішка-це стиль його життя.Всі звикли таким його бачити,всі люблять його такого і не знають його іншого.Він-артист,він-творчість,він-маска П'єро.І це не гра.Це стиль його життя.Він виріс таким,таким йому судилось бути.І в цьому немає зовсім нічоо поганого.
Лише іноді в його очах можна побачити безкінечність суму,ніби хтось провів лезом йому по серці.І клоунам буває боляче...
Він залишається на одинці з собою, ховається від зайвих обличь і на очах в нього мабуть бринять сльози.Тільки він їх бере в полон і не випускає.Вони не мають права існувати.Вони не входять в його сценарій.І він це знає.Повторяє:"Все будет хорошо!",- і знову одягає маску.Ніхто і не помітив, що ця маска була знята.Він знову такий,як і був:веселий,смішний,щасливий.Його душа завжди відчинена.Тільки туди ніхто не заглядає.Всі задоволені тим,що зовні і нікого не цікавить те,що всередині,те,що глибоко...
Клоун дальше гратиме.Житиме з посмішкою на обличчі.І його так само любитимуть люди,глядачі,прихильниці.Та він так само ховатиме за шторкою свій сум.Бо так треба.Бо саме таку роль він обрав в своєму житті.І він не старається зупинятися.Бо в посмішці суть його життя.Навіть якщо ця посмішка просто намальована......