Коли ти один,коли осінь поглинає тебе,а дощем змиває усі рештки щасливого літа,ти переймаєшся і не треба казати “ ні ”,так ти переймаєшся,тому що ще живий,тому що маєш можливість думати,відчувати,кохати,ненавидіти,тебе хвилює майбутнє,а може…його немає,можливо є ти,сам на сам із собою,зі своїми думками,зі своїми ідеями,зі своїм світоглядом,зі своїми проблемами,САМ НА САМ ІЗ СОБОЮ,можливо тобі потрібно зовсім небагато для щастя?Трохи уваги,трохи любові,трохи підтримки…але її немає і ти один…буває…Можливо варто забути про все,їхати ген-ген за обрій у пошуках кращої долі,але що буде там?Можливо-кохання?Можливо-дружба?Можливо-скарби?Але,навіщо все те,якщо ти сам на сам із собою,ти самотній. Прикро?Так,звичайно,а що ти хотів,таке життя з його суворими реаліями і законами. Саме воно диригує нам ритм,а ми лише граємо свою партію великого оркестру,але та партія у кожного по-своєму неповторна,нехай то будуть цимбали,скрипка,баян чи навіть бугай! Байдуже,бо то є твоя партія. І краще за тебе ніхто її не зіграє,пальці самі знаходять потрібну ноту,потрібну тональність,потрібний акорд,це твоє,рідне,це твоє життя. Але дивлячись навколо ти не знаходиш ніякого оркестру, ти - сам…сам на сам із собою.А можливо,то все схоже на спорт? Нехай,то буде футбол. Змінюються гравці,тренери,суперники,судді,а ти є…ти сам…сам на сам…із голкіпером? Ні,з собою,то начебто тренування-ти граєш з людьми,як із стійками,але ніякої насолоди від того немає,бо вони не живі(я маю на увазі стійки,але й люди бувають неживі люди). Але одного чудового дня,ти вийдеш сам на сам із голкіпером і зібравши усю злість,у своїй ударній нозі,ти вдариш чітко у “ дев’ятку   “, розірвеш сітку воріт,але з того не буде ніяких радощів ,бо до цього ти йшов усе своє життя,це було твоє покликання,ти мав це зробити-вийти САМ НА САМ!!!