Коли тихо завиває вітер, коли злегка поскрипує під ногами, коли дошкульний мороз добряче приморожує сховані в кишені руки, ти ідеш по тихій самотній вуличці і зливаєшся з її душею. Їй ти можеш розповісти про всі біди і невдачі, і вона ніколи тебе не осудить, завжди підтримає, надихне і допоможе морально. У неї ти черпаєш сили для наступного рішучого життєвого кроку. Вона допомагає побачити себе, знайти себе, зрозуміти себе, розібратись у собі. То цілюща сила вуличної стихії. Де ще можна знайти тиху місцину в шумному, урбанізованому велелюдному місті, як не на пустій нічній доріжці, освітленій яскравими, з легким персиковим відтінком, ліхтарями, що, наче дозорці, слідкують за твоїм спокоєм та недоторканістю. Вулиця допомагає знайти себе.
Коли нам весело і добре – ми йдемо до друзів та близьких людей і вони заражаються нашим позитивом. Коли ми викидаємо вулицям увесь біль і негатив – вони поглинають його, але у відповідь дарують надію, радість і натхнення. Вулиця забирає відчай.
Як на мене, нічні прогулянки потрібно запатентувати як найефективніший метод лікування душевних хвороб та розладів. Ніякі пігулки не подарують тобі такий міцний сон і хороше самопочуття, лише прогулянки. Вулиця дарує здоров’я.
Ви бачили, як ідуть по вулиці двоє закоханих людей: їм здається, що вони тут одні єдині… одні на цій вуличці, одні в цьому місті, одні в цій країні, одні на цій планеті, одні у всьому Всесвіті. Саме тут вони найкраще відчувають один одного… вони можуть вгадати кожен рух, жест, думку, бажання коханої людини. Їм вулиця дарує відчуття вседозволеності, адже вони можуть вдосталь націлуватись під ліхтарем, можуть бігти, міцно тримаючись за руки, втікаючи від усього світу, можуть просто дарувати поглядом свою любов один одному, ніжно погладжуючи рідну долоню і слухаючи унісонне биття своїх сердець. Вулиця присвячує людям одне одного.
Ви знаєте, що відчуває на вулиці маленька дитина – для неї це цілий новий світ, безмежний і надзвичайно цікавий. Тут діти пізнають життя: знайомство з пухнастою кицькою, лагідним собакою, яскравим метеликом, несмачним піском, жорстким асфальтом, холодним, але від цього ще смачнішим снігом – все це стає можливим лише за наявності отої величезної і неосяжної вулиці, адже вона малює нам простір.
На вулиці можна вдоволь мріяти… Мріяти про все на світі і про ніщо водночас, дозволяти своїй хворобливій фантазії подарувати і здобувати все на світі і, в той же час, не захоплюватись нічим фізичним, просто уявляти і вірити, подумки злітати під самі небеса, стрибати по пухнастих хмарах, крутити Місяць, наче заправський водій обертає баранку, наближатись і віддалятись від Сонця, як справжнісінькі космонавти, ловити птахів просто на льоту, стрімко летіти вниз, забуваючи навіть дихати, а тоді з ракетною швидкістю розштовхувати повітря і летіти «вище неба». Можна пірнути в океанські глибини, погратися з Золотою Рибкою і виконати її бажання, можна позв’язувати попарно всі щупальця восьминога і на безпечній відстані спостерігати за його вовтузіннями, поплавати з китами та дельфінами, заклеїти акулі зуби старою жуйкою, знайти Атлантиду, познайомитись з Підводним Королевичем. Так, на вулиці можна все, адже вона дарує нам політ… політ фантазії.
Вулиця віддає нам любов: до зеленого дерева, квітучої клумби, щебетання птахів у кронах, посмішки випадкового перехожого, дитячого сміху, воркотіння голубів, шелесту крил – до всього живого і прекрасного, що є світі. Сама вулиця любить нас, своїх дітей, котрі кожного ранку мчаться на роботу, навчання чи ще кудись у справах, не зважаючи на неї, розкидаючи сміття, розбризкуючи калюжі, розганяючи птахів, нарікаючи на неї…
Між тим, вона допомагає знайти себе, забирає відчай, дарує здоров’я, присвячує людям один одного, малює простір, вчить літати і любити…