Дядько Аскольд, що жив на нашому поверсі, був дуже спокійною на вигляд людиною. Та чому ж на вигляд? У житті також. Такий збіг зустрічається рідко. Дядько Аскольд працював на якомусь будівничому підприємстві все своє життя, з закінчення технікуму і аж до цих пір. Був прикладом поведінки і покори наказів начальства. Але таку відданість чомусь не дуже цінили. Її навіть якось не дуже помічали. Але дядько Аскольд так не вважав. Він пишався тим, чого зміг досягти на підприємстві своєю слухняністю. Точно не назву посаду, що займав він її спочатку і до чого дослужився зараз, але це має вигляд чогось схожого на це: 1. збігай-принеси-подай; 2. збігай; 3.принеси; 4. подай; 5. головний над «збігай-принеси-подай». Ось така кар\'єра склалася у дядька Аскольда, якою він дуже пишався і не втрачав жодної нагоди, щоб хоча б не натякнути на свої досягнення.
Так от, як вже було сказано, при всій своїй правдивості, він мав один секрет, про який все ж всі знали, але робили вигляд, що ніхто нічого не знає - прощали йому єдину ваду. Дядько Аскольд мав від народження дуже міцне здоров´я, його імунітет витримував всі модифікації грипів, що розповсюджувались таємними агентами фармацевтів, які самі ж і продавали потім вакцини від цих вірусів. А от дядька Аскольда не брали ці віруси, хоч лусни. І коли майже всі співробітники хворіли і віддавали майже повністю зарплату на купівлю антитіл для мутованих грипів, він справно ходив на роботу. Та щось зламалось одного разу в дядьковому характері. Одного разу на нього повісили обов´язки захворівших «збігай-принеси-подай», «збігай», «принеси», «подай». А ще начальство, що було як раз під час епідемії на дуже важливій зустрічі, десь на якихось екзотичних островах, виказало свою довіру дядьку Аскольду і на деякий час надало йому виконувати обов´язки вищого за нього по рангу, через хворобу самого начальника, а саме — «наглядача за всіма перерахованими вище посадами». Тут дядько Аскольд і став перед глухою стіною, так як він завжди все виконував, що йому поручали, він не міг зрозуміти, як він сам за собою буде наглядати. І тоді йому прийшло в голову схитрити, хоча його до цих пір через це точать докори. А хитрість, насправді, була не дуже вже й хитрою. Просто тепер, коли випускається новий вірус і людей косить стршний грип, дядько Аскольд прикидється, що теж хворіє. Так, як всі. Він телефонує на роботу, трохи затуляє носа, але не дуже сильно, щоб не видати себе фальшивістю, бурмоче в слухавку, що теж захворів. І кожен раз чує дві хвилини недовірчивого такого мовчанная з іншого боку дроту, і щоб підтвердити свій діагноз, дяько Аскольд прокашлювався. Після цього йому бажали здоров´я, а дядько Аскольд клав слухавку і йшов пити аспірін — хворіти, так хворіти. Робив він це тільки через те, щоб не виконувати обов\'язки «наглядача за всіма перерахованими вище посадами». І так він входив в роль, що навіть починав відчувати симптоми того вірусу, про які гомоніли телевізори, радіо, та й сусіди біля будинків.

Ви вже переконалися, що дядько Аскольд дуже добре вмів вживатися в роль. Іноді навіть, занадто. Цим він компенсував свою одну поразку. Свою особисту невдачу у виставі одного актора. А діло було так.

Замолоду дядько, а тоді просто — Аскольд, був достатньо сором’язливим. Та чого був? І зараз таким є. Так от, якось йому все ж вдалось зав\'язати стосунки з однією засидівшоюся дівкою. Хоча всі знали, що то не йому вдалось, а їй вже треба було щось вирішувати. Подруги і рідня вже заклювали зовсім її мозок, та й дітей хотілося страшенно… всім, ну і їй трохи. Та дівчина, до речі, ім\'я у неї було таке, що не забудеш — Іскрина, не була дурною, чи негарною. Просто вона собі була такою, як була. А люди це осуджують зазвичай. Так і йього разу теревенили: такий хороший хлопець Аскольд і дивакувата Іскрина. Але видно була в ній якась іскрина, що змогла зачепити такого врівноваженого і сором\'язливого хлопця. А що то за іскра, нам вже не дізнатись. Бо потухла вона давно, а дядько Аскольд ніколи не розкаже. Іскрина, хоч вже й вік був не той, заплітала собі дві косички з бантами, що по кольору мали пасувати до її панчох. А вони в неї були різноманітні. І де вона їх брала в той час? Про це ніхто точно не знав. У той чавс було тяжко щось дістати, а в неї вони були. Подейкували, що то інопланетяни їй привозили, а коси її — то антени, через які вона спілкується з ними. Бабка Марина, з сусіднього під\'їзду, навіть хотіла їй їх відрізати. Любила бо Аскольда, а вона ж йому не пара. Підстерігала її біля ліфта з ножицями і Іскрині залишалося тільки бігти по сходах уверх, весело сміючись. «От нечисть!» — кричала баба Марина їй у слід, трясучи метлевими кранцупалками, що не стали зброєю проти індивідуальності. А та тільки сміялась і бігла вверх, бігла уверх.
Іскрині ніколи не доводилось бувати у театрі, це дуже земне, напевно, порівнюючи з інопланетяними переговорами та зустрічами. Якось вони з Аскольдом залишились удвох дома. Іскрина вляглась на ліжко, зовсім ні на що не натякаючи, а дядько , а тоді ще просто — Аскольд, сидів на стільці, зцупивши руки у замок на колінах, що були зтулені щільно-щільно, і дививсь у підлогу. Іноді, наче крадій, підіймаючи їх на дівчину на мить. Треба було щось говорити, щоб не було мовчанки. Іскрина себе видно комфортно почувала: мовчати, так мовчати. Вона лежала, дивилась у стелю і рукою гралася однією косичкою з рожевим бантом, ну панчохи вже зрозуміло якого  були кольору. Вони виглядали з-під синьої глухої сукні, довжиною до колін і намагалися загіпнотизувати Аскольда. Так от, гралась вона косою, ніби настроювала антенну на потрібні хвилі, а Аскольд тоді й мовив, бо боявсь, щоб їй не було нудно: «Іскрино, можливо сходимо до театру?». Її рука завмерла і випустила косичку. Обпершись на лікті вона трохи піднялась і зацікавлено глянула на Аскольда. «Знаєш, а я ніколи не була у театрі», — задумливо відповіла вона, що зовсім не було схоже на неї. А потім підхопилась, щоки в неї зашарілись, очі заблищали, побігла до вікна, закрила порт\"єри, знову впала на ліжко, вираз обличчя в неї при цьому не змінився. Аскольд під час цих дійств підвівся і вже стоячи спостерігав за Іскриною переляканими очима. Потім вона випалила: «Аскольд, покажи мені театр». «Добре. Я куплю квитки…» — почав був Аскольд, та Іскрина його перебила и аж попискуючи випалила: «Аскольд, покажи мені театр, зараз і тут! Ну хоча б щось, щоб я була готова. А можливо мені не сподобається?» — надула губи дівка, а очі розкидали хитрі іскри. «Іскрино, не знущайся з мене, я не вмію грати. Я чесний і далеко не актор. А зрозуміти чи сподобається театр, можливо тільки побувавши там хоча б одного разу». У відповідь писк і ниття: «Ну, Аскоооооллллььььддддеее!!!!!!!Ііііііііііііі» — верещала Іскрина. Він не терпів істерик, і хоч до неї ще було далеко, та все ж могла спричинитись, бо жінок він мало знав і не знав, що в них на умі. «Якщо не покажеш, я піду геть зараз же!» — почала погрожувати Іскрина. Аскольд перлякано заскочив за порт’єри і в голові пронеслось мільйон думок. Десь він читав, у якихось історичних книжках (так-так, хоч це й може здатися нетиповим для такої людини, як він), що в давніх племенах, якихось культур… та то не важливо де, а важливо ЩО. Так от, там, щоб втихомирити істерику користувалися одним способом, який він і вирішив гарячковито використати.

А «глядачка» поки спостерігала, як «актор» готувавсь. Ці його старання виказували порт’єри, що поспішно колихались. Іскрина завмерла в очікуванні, трохи розтуливши рота, вона покірно чекала. Ще хвилина, і все затихло. Крізь фалди тканини почало щось пробиратися. І… ця мить була довгою, як вічність… з\'явилась напівоголена дупа Аскольда. Іскрина перелякано скрикнула, схопилася і вибігла геть з помешкання. Зустрівши бабку Марину, вихопила в неї з рук ножиці, в неї ж на очах відрізала собі коси і побігла мовчки геть. «От нечисть!» - крикнула вслід Іскрині баба Марина і пожбурила нониці на підлогу пішла додому, з таким виглядом, ніби сенс у житті тільки що втратила.
Аскольд не зрозумів поведінки жінки. Як же? Про це ж історики писали. А давні традиції — найсильніші і наймогутніші у своїй силі. Для Іскрини все закінчилось краще. Ритуал таки мав дію, та ще більшу, ніж думав аскольд. Після того, як вона обрізала коси, зв\'язок з інопланетянами був перерваний, Аскольда вона ніколи не бачила, навіть коли зустрічала випадково. Вона вийшла заміж, народила дітей і жила, як всі. Кажуть, що тепер вона стала схожою характером на бабу Марину. Можливо, коли вона відрізала коси, і дала те, чого хотіла баба Марина, та їй, в свою чергу, передала свїй характер, хоч в неї про те ніхто й не просив.

З тих пір дядько Аскольд став одинком. Так було краще всім. І йому, і жінкам, і його ненародженим дітям. Так він думав.