Суботнім ранком через папір газет виливалася новина: в одному з районів міста в сміттєвому контейнері знайдено живе серце. Ця вість зачепила багатьох людей, і кожен хотів дізнатися, звідки це серце, чиє воно та як туди потрапило. Газети голосили, що серце має вуха та язик, але не має очей. Воно лежить серед пляшок та брудних паперових упаковок, загорнуте в серветку. І найголовніше: серце не пам’ятає власного господаря й категорично відмовляється змінювати своє місце положення, поки той сам не прийде за ним.
Наближалися зимові свята. Магазини були переповнені подарунками в яскравих обгортках. Уже відчувався тонкий запах мандарин та хвої. Діти, ніби іграшками, забавлялися своєю уявою, даруючи її листу до Діда Мороза. Дорослі повертали борги та підбивали підсумки цілого року. Було холодно. Сніг падав, падав… А серце лежало замазане фарбою інію. Воно чекало...
Пан Гірик сидів у широкому коричневому кріслі та поглинав кольорові краплі мармеладової веселки. Нарешті він прокинувся, хоча засинав з думкою про те, що це назавжди. Майже з місяць цей чоловік не розплющував своє єдине око. Але щось збудило його якось морозним ранком. Водночас пан Гірик переглядав одну газету з тієї купи, яка надійшла за останні три тижні. На першій сторінці розтяглася величенька стаття із зображенням тієї важливої „штуки”. То було звичайнісіньке інтерв’ю з серцем. Воно казало, що потребує допомоги від свого власника, адже дуже важко битися самому.
− Ось ти й знайшлося! – вигукнув чоловік та аж підскочив.
Він дістав із шухляди великий шматок вати та поквапливо, але обережно почав засовувати до наскрізної дірки в грудях ці м’які, ще теплі рештки хмарки.
Цього ж дня кожний пазл мозаїки міста гудів про те, що серце врешті знайшло власника, але воно було вже надто слабим... Чоловік помер на шляху до свого дому. Ця новина влила сум у кожного, але невдовзі всі забули про цю історію.
Так повільно минала зима, обмежена роботою, холодною їжею та вередливими дітьми. Минули й свята, начинені головним болем. Люди відпочивали від того, до чого готувалися понад два тижні, і майже кожний у сміттєвих пакетах із порожніми пляшками (о, їх було багато!), залишками зіпсованої їжі та розбитими іграшками виносив серце...