„Одного дня я збожеволію, і про мене напишуть у газетах”, - сказав я, тримаючи її за руки і посміхаючись. Вона дивилась на мене нерозуміюче і  злегка нахмурившись. Вона дивилась і несла в погляді спокій, ніжність, затишну оселю і двох дітей.
„Одного дня” – термін надто довгий і примарно сусідній.
Одного дня вона одружилась, одного дня вона переїхала в інше місто, одного дня вона народила двох дівчат, одного дня вона розбила авто, одного дня вона забула вимкнути праску, одного дня вона поховала батька, а іншого – матір. Одного дня вона майже мене пригадає. Одного дня.
Одного дня я зрозумів, що ніколи не збожеволію, а найгірше – що я ніколи її не кохав.
Те, що хочеться – не завжди може бути, ну, в принципі, може, але не тут.
Одного дня я помер, один, а перед цим, десь під ранок, я зрозумів, що ТОГО одного дня я таки збожеволів, але моє ім’я так і не народилось на шпальтах газет.