Задні лапи і руки дуже болять. Пустеля не жаліє навіть таких чотириногих як я.
Обпалені сонцем лопатки стирчать  в небо, натякаючи на колишні підкорення висот. Зараз це лише чудернацькі, непотрібні крючки, виродки. На задніх лапах запеклась кров. Дуже важко… Доводиться допомагати їм коліньми, вони також починають кровоточити крізь порепану шкіру. Інакше не можна, це ж пустеля. Найгірша з усіх: без піску, червона глиниста поверхня потріскалась, виставивши на сонце свої гострі краї-рани. Губи також потріскались. Хочеться пити. Однак треба йти за Господарем…
О, який Він величний. Яка хода, яка постава, який зріст! Я вже ніколи не буду ходити так прямо й високо як він. Я заслужив Його немилість. Він не дав мені навіть крил…
Треба встигнути за ним. Хоча б наздогнати його тінь. Таку ж чорну, як і його плащ та величезний капелюх. Його чорні черевики ступають поволі, однак я його ледве настигаю. Допомагаю передніми руками… Ай! загнав колючку під нігтя. Але зупинятись не можна, інакше я відстану від Нього, а отже не встигну до темряви заховатись у свою клітку…
Інші можуть собі вибирати клітку, чи хоча б ходити рівно. Мені ж Він не дозволив і цього, бо я прогнівав Його!...
Ось так, я майже наздогнав. Зараз запитаю, може Він змилостивиться наді мною.
-- Господаре! О, вельмишановний Господаре! Дозвольте говорити мені! Будь ласка!
Не дивлячись на мене. Він лише кивнув головою, поважно похитуючись від ходьби.
-- Господаре! Дозвольте мені ходити прямо! Чи хоча б дайте крила, ну хоч одненьке! Ну, будь ласка, я Вас дуже благаю! Прошу Вас! … -- солоні сльози змішались із брудом обличчя.
Я міцно вхопився за його довгий чорний плащ.
Він різко зупинився і грізно глянув на мене. О, який Він високий! Навіть не нахилився. З-під капелюха видно тільки насуплені густі чорні брови та такі ж чорні очі.
--Крила?! А чим ти кращий від інших напівлюдей?! –Він кинув блискавичний погляд у мене наче каменюку.
-- Я тебе не тримаю! – громом його слова сколихнули повітря. – Подивись на свої гріхи! – він вказав пальцем на мій довгий хвіст та відштовхнув мене ногою як щенюка.
О ні, я Його прогнівав! Я ж не хотів! Ну чому Він від мене відвернувся?...
Треба поспішати, бо чорні хмари вже збираються наніч! Ні! Треба наздогнати Його. Стійте! Господаре!
Я кинувся з усіх сил, та мій довгий хвіст зачепився за кущ колючки, і я спіткнувся, прямо мордою об камінну глину. З брови капнуло щось бордове у розкритий рот коричневих тріщин пустелі. Я озирнувся: чорний хвіст, що до того волочився за мною, міцно тримався за куща. І тут він мене зрадив. Клятий!
Відірвавши хвоста, я лишив частину м’яса і чорної шерсті на колючках, і поспішив за Господарем, бо чорні хмари насувались все ближче.
--Зачекайте на мене! Ну будь ласка!...

Отредактировано blok-ivan (2008-06-30 23:57:17)