Сокіл у неволі
Чужа земля. Безлюдний берег моря.
Куди не кинь очима – геть піски.
На них навколішки склонилась із-за горя
Самотня постать. Жест її руки,
Простягненої в напрям Батьківщини,
Замученої неньки України,
Наповнений стражданням і тугою
За дорогою серцю стороною.
За мовою лелек і солов’їв,
За широченними розливами Дніпра,
За позабутий за роки дівочий спів,
За сміхом, що приносить дітвора...
Не пожалковано було йому страждань
Тяжкою долею, що зветься роком.
Усе життя – то путь поневірянь
Між вигнанцем народу і пророком.


