Око пророче

   
Рідко йому відкривається око пророче

Й, щойно відкрившись, жахає: полуплені ґрати,

Хвилями бурі піщані виколюють очі,

Іншим же очі блискучі в багато каратів

Дзьобають чорні птахи… Їхнє пір’я сталеве

Трохи дзвенить у повітрі – рожево-солодкому,

Що накриває собою безкрайню пустелю,

Що обпікає легені короткими ходками.

Світ, у якому безсила хімічна наука,

Кожна наука – вичерпна, ну хто би подумав!

Той, хто це бачить, безсило заломлює руки,

А прогресмени давно спочивають у трунах.

Люди у сірих каптанах й титанових латах,

Їхні скелети сталеві зі світу поснулого

Тягнуть книжки і дискети до себе за ґрати,

Мріючи щось зрозуміти про давнє минуле.

.
.
Знаю, вірш не дуже позитивний... Але я відчувала потребу його записати.