«Не треба… бути поруч, щоб любити…»
Ти без відповіді і це - найсвітліше в світі.
Вночі починається осінь. Треба жити,
Щоби померти. Ці ранки – наші з тобою діти.

Важка чашка. Важкий світанок. Жовтень.
Під пледом ховається холод і крижані кості.
Музика тільки занурює. Я – самотня.
До мене спокій раз на тиждень у гості.

Якщо розбудиш приходом або дзвінком,
Твій голос – моя ковдра. Я потопаю в тиші.
Сині квіти лягають на спомин вінком.
Смерть відносить серця мені на горище.