Надто! Досить,
Вже декілька років поспіль
Наші душі і наш розум
Перетворюються на сміх.
Нас чекає холодна постіль
І солодкий морквяній пиріг,
І краплина любові…
Ти так часто дивишся в небо,
Ти постійно дивишся в небо
І не можеш побачить зірку.
Ту, що в небі давно палає.
Тобі наче закрила очі
Ніч – коханка…
Ми залишимось тут навічно.
Я піду заварю тобі каву,
А ти зробиш мені мій чай
Зелений…
Ми згадаєм, як вже ховались
Від дощу під великим кленом,
Так закохано і так ніжно.
Ми зустрінемо разом світанок.
Моє сонце встає раніше,
Чай зелений стане темніше.
Твоя кава тепліше не стане.
«Сонце, сонце! Як я кохала»
Я кажу це, і тихий смуток
Оповиє весняну душу.
Твої очі – темно зелені,
Тільки колір їх справді чорний,
Будуть знову закриті ніччю.
Наче дощ, заливають їх сльози.
Будем плакати сатирично,
Сумувати за сонячним світлом
І весняним передозом…

Отредактировано Саша Соль (2011-10-15 19:25:38)