Батьку, давай втечемо до Балтійського моря,
До блідих пісків і флегматичних селищ,
Відчайдушно любити осінь, закутуватися в пледи,
Говорити про романтизм і німецьку велич.

Я щиро вірю, мій батько - Хемінґуей
З усим своїм відчаєм і післявоєнним досвідом.
Він любить мене по-чоловічому стисло
І міг би втирати сльози з моїх щік удосвіта.

Батьку, давай мандрувати Європою, як ти мрієш,
Пити міцне пиво, шукати рудих коханок
(Мабуть, це у нас в крові – хотіти від них дітей
І не викидати з-під алкоголю порожніх бляшанок).

Терпкий скандинавський морок і львівська кава
На наших мапах, в наплічниках і у шУзах.
У нас вже достатньо снів, мелодій і віршів.
Батьку, давай втечемо до Євросоюзу?