"Я не хочу, щоб через мене ти почала вірити у Бога..."

В усих газетах писали, що нам з тобою не бути
І точно не дожити до цієї осені.
Як Емі, маємо свої 27
І вже майже місяць намагаємося бути дорослими.

Проте, знаєш, іноді уночі
Я відчуваю під піжамою твої руки.
Коли у шафі всі речи пахнуть тобою,
Я починаю чути твій серцестукіт.

Всі твої вірші, присвячені не_мені,
Штампують пам'ять голкою для тату.
Знаєш, можливо, я надто тебе любила,
Щоб бути першою. Вірність в ціні не тут.

Усі наші колишні - одне кубло.
І шрами на скронях - монохромні копії.
Я хочу лишитись тобі листком
Холодного жовтня. Ти - постмодерна утопія

В блідих хризантемах моїх окривавлених рим.
Я знаю тебе в червонім пальті на каві.
Залиш чайові рядками на білій серветці.
Згадай, усе почалося з твого "Муракамі".