Після румунської зливи

Впади холодною плоттю на мої криваві долоні,
Забруднюй сорочку і срібно-сині уста.
Я поділюся з тобою душею, свіжим киснем
І навіть вірою. Я лишусь абсолютно пуста
З твоїми відбитками на моїй задимленій скроні
І карпатським рельєфом у пурпурових очах.

Давай говорити з тобою про вічне: кохання і смерть.
Ти поглинаєшся порами мені в груди
І там проростаєш шипшиною п'янко-отруйною,
Лікуєш зсередини темні сердечні застуди.
А моя виваженість - у прірву шкереберть
Тобі під ноги, щоб було м'яко ступати.

І весь твій саксонський шарм і магічна врода
Вплітаються мені вітром в каштанові пасма.
Печаль твоя застигає гранітом в склепах
Моєї пам'яті. Ти готична й занадто прекрасна.
І я із тремтінням чекаю мрячної погоди,
Щоб втопити в тобі мою тугу й багряну самотність

Після румунської зливи.