Розгойдується небо чорного Львова,
Грозами б'є дахи, заливає балкони.
Тут, в іржавій квартирі, чутно розмови
Мої із Богом. Тут ртуттю плачуть ікони.

Тут навіть костели плачуть за браком віри.
Розп'яття плавиться буднями й сірим статком.
Тут всім вже відомо хто кому за кумира
І скільки лишилось нам молитов і ранків.

Дряпаєш на собі хрест, вдягаєш рясу,
Прозору, тонку, торкнешся - і розів'ється.
Коли зостанеться в тебе остання гримаса,
Споглядай, як моє минуле ущент розіб'ється

І скалкою западе в око одному з Каїв.

Так, можеш розпочинати пошуки раїв.