Не та! За що караєте її!
Прошу вас! Стійте!
Не та! І посмішка і дотики не ті!
Убийте, я благаю вас, убийте!
Це легше, ніж за вами далі йти.
Минуле не повернеш, не забудеш.
Любив тоді, усе життя любити будеш.
Навколо галас, крики і безглузді сварки.
Не пса женеш — людину, жінку, мати.
Та ти ж її не любиш. Ти боїшся.
Ховаєш за ненавистю лахміття.
Вона ж за силою ховає втому.
Невпинно йде,
минає рік за роком, вона іде
своїм невинним кроком.
Як революція, як воля, як химера,
вона спішить і наближається до тебе.
Не відвертайся. Зупинись. Дивись їй в очі.
Її душа… Її біда дівоча…

Не та! І цілу ніч безглузді сльози.
Вона йому уже нічим не допоможе.
А зранку — марні сподівання,
що це був сон, а це, на жаль, кохання.
І усвідомлення, що поруч він не буде.
Так прикро, що його украли люди.
Згадати хоче зустріч ту прощальну,
і поцілунок той, що був останній...